Розвиток комунікативних умінь і навичок педагогів

Розвиток комунікативних умінь і навичок педагогів
Автор:Проценко Альбіна Анатоліївна, практичний психолог комунального дошкільного навчального закладу № 303.
Мета:опанування педагогами прийомів ефективного спілкування й техніки активного слухання.
Після тренінгу учасники:

• будуть знати:

• що таке невербальне спілкування;

• підсистеми невербального спілкування;

• ступінь виразності уміння слухати співроз­мовника;

• про особливості сприйняття особистості оточуючими.

• будуть вміти:

• відпрацювання навичок розуміння себе, інших людей, а також взаємин між людьми;

• набуття навичок активного слухання;

• активізація процесу самопізнання й самоактуалізації;

• озвучувати власні почуття та стани;

• будуть вмотивовані:

• до постійного самовдосконалення та роботи над собою;

• доналагодження позитивного настрою на майбутнє спілкування.

Вид тренінгу:особистісного росту.
Категорія учасників:педагоги.
Тривалість: 120 хвилин.
План тренінгу:

Хід тренінгу
І.Початок тренінгу (вступна частина)
1.Знайомство
Вправа"Моє ім'я та особистісна риса"
Інструкція:Учасник називає своє ім'я та рису характеру, якапочинається на першу літеру імені.
2.Прийняття правил роботи групи
Повторення правил групової взаємодії, вироблених групою на попередніх заняттях обізначених на ватмані, зачитування їх та коментування (при потребі додаються зміни).
3.Очікування учасників
Розширенняможливостейустановлення контакту в різнихситуаціяхспілкування.
ІІ. Основна частина тренінгу
4.Оцінка рівня поінформованості
Учасникампропонуєтьсяоцінити свої комунікативні навички і уміння.
Психолог (далі Ведучій) вивішує заздалегідь підготовлений малюнок: «сходи комунікативної майстерності». Лівий край - майстер комунікації, правий - рівень майстерності.
Завдання- знайти своє місце на цих сходах і стати туди, відповідно до своїх міркувань. По завершенню роботи учасники групи обговорюють вправу.
5.Актуалізація проблеми
Вправа «Автобус»
Мета: відпрацювання гнучкості невербальної поведінки
Інструкція:Учасники розбиваються на парочки. Інструкція наступна: «Зараз ви пасажир автобуса. За сигналом «Червоний» автобус зупиняється на світлофорі. Раптом ви бачите в зустрічному автобусі людини, якого ви давно не бачили. Ви хочете домовитися про зустріч з ним в якомусь певному місці і в певний час. У вашому розпорядженні - одна хвилина, поки автобуси стоять біля світлофора. За сигналом «Зелений» вмикається зелене світло і автобуси роз'їжджаються».
Після невербального програвання, учасники тренінгу діляться інформацією про те, як вони зрозуміли один одного.

Вправа«Дискусія»
Мета: досягнення взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.
Інструкція:Група поділяється на трійки. У кожній трійці розподіля­ються обов'язки. Один з учасників грає роль «глухого і німого»: він нічого не чує, не може говорити, але в його розпорядженні - зір, жести, пантоміміка; другий учасник грає роль «глухого»: він може говорити і бачити; третій - «сліпого і німого»: він здатний тільки чути і показувати. Усій трійці пропонують завдання, наприклад, домовитися про місце, час і мету зустрічі.

6.Інформаційний блок
Інформаційне повідомлення «Невербальна комунікація»
Міжособистіснийпростір. Погляд. Мова поз і жестів.
Невербальне спілкування, більш відоме як мова поз і жестів, включає в себе всі форми самовираження людини, які не спираються на слова. Психологи вважають, що читання невербальних сигналів є найважливішою умовою ефективного спілкування. Чому ж невербальні сигнали такі важливі в спілкуванні?
• близько 70% інформації людина сприймає саме по зоровому (візуальному) каналу;
• невербальні сигнали дозволяють зрозуміти справжні почуття і думки співрозмовника;
• наше ставлення до співрозмовника нерідко формується під впливом першого враження, а воно, у свою чергу, є наслідком впливу невербальних чинників - ходи, виразу обличчя, погляду, манери триматися, стилю одягу і т.д. Особливо цінні невербальні сигнали оскільки вони спонтанні, несвідомі і, на відміну від слів, завжди щирі. Величезне значення невербальних сигналів у діловому спілкуванні підтверджується експериментальними дослідженнями, які свідчать, що слова (яким ми надаємо такого великого значення) розкривають лише 7% сенсу, звуки, 38% значення несуть звуки і інтонації і 55% - пози і жести.
Невербальне спілкування включає в себе п'ять підсистем:
1. Просторова підсистема (міжособистісне простір).
2. Погляд.
3. Оптико-кінетична підсистема, яка включає в себе:
- Зовнішній вигляд співрозмовника,
- Міміка (вираз обличчя),
- Пантоміміка (пози і жести).
4. Паралінгвістіческая або околоречевая підсистема, що включає:
- Вокальні якості голосу,
- Його діапазон,
- Тональність,
- Тембр.
5. Екстралінгвістичні або внеречевой підсистема, до якої належать:
- Темп мови,
- Паузи,
- Сміх і т.д.
Мирозглянемо три підсистеми, що мають найбільше значення, що несуть максимум інформації про співрозмовника - погляд, просторову і оптико-кінетичну підсистеми.
До засобів кинесики (зовнішні прояви людських почуттів та емоцій) відносять вираз обличчя, міміку, жестикуляцію, пози, візуальну комунікацію (рух очей, погляди). Ці невербальні компоненти несуть також велику інформаційну навантаження. Найбільш показовими є випадки, коли по допомогу кинесики вдаються люди, що говорять на різних мовах. Жестикуляція при цьому стає єдино можливим засобом спілкування і виконує суто комунікативну функцію.
Проксеміка об'єднує такі характеристики: відстані між комунікантами при різних видах спілкування, їх векторні напрямки. Нерідко в область проксемики включають тактильну комунікацію (дотики, поплескування адресата по плечу і т. д.), яка розглядається в рамках аспекту межсуб'ектної дистантної поведінки.
Так, відстані між комунікантами під час мовного спілкування визначаються характером їх відносин (офіційні/неофіційні, інтимні/публічні).
Невербальними за своєю суттю є компоненти та інших семіотичних систем (наприклад, зображення, явища культури, формули етикету і т. д.), а також предметний, або ситуативний, світ. Під ним розуміються об'єкти, що оточують учасників комунікації, а також ситуації, в яких вони зайняті.

Гра - розминка «Град»
Мета: зняття емоційної та м’язової напруги, підвищення згуртованості групи.
Інструкція: Учасники стають у коло. Тренер пропонує їм пригадати, як іде дощ, а за ним град, і почати разом з тренером – повільно тупотіти то однією, то іншою ногою, імітуючи падання градин. Поступово ритм градин доводиться до дуже швидкого, а потім, теж поступово, тупіт припиняється.

Вашій увазі пропонується методика на визначення уміння слухати іншу людину.
Інструкція:Перед вами 16 запитань, на кожне з яких ви можете відповісти твердженням «так» чи «ні». Варто пам'ятати, що «правильних» чи «неправильних» відповідей не буває. Головне - намагайтеся відповідати чесно, не намагайтеся справити позитивне враження, відповіді мають відповідати дійсності. Вільно та щиро висловлюйте свою думку. У цьому випадку ви зможете краще пізнати себе. Заздалегідь дякуємо вам!
МЕТОДИКА НА ВИЗНАЧЕННЯ УМІННЯ СЛУХАТИ
1. Чи терпляче ви чекаєте, доки інший закінчить говорити і дасть вам можливість висловитися?
2. Чи поспішаєте ви прийняти рішення до того, як зрозумієте сутність проблеми?
3. Чи слухаєте ви лише те, що вам подобається?
4. Чи заважають вам слухати співрозмовника ваші емоції?
5. Чи відволікаєтеся ви, коли співрозмовник висловлює свої думки?
6. Чи запам'ятовуєте ви замість основних моментів бесіди якісь несуттєві?
7. Чи заважають вам упередження сприймати інформацію?
8. Чи припиняєте ви слухати співрозмовника, коли з'являються труднощі в розумінні його думки?
9. Чи займаєте ви негативну позицію щодо співрозмовника?
10. Чи завжди ви слухаєте співрозмовника?
11. Чи ставите ви себе на місце того, хто говорить, щоб зрозуміти, що змусило співрозмовника говорити саме так?
12. Чи берете ви до уваги той факт, що у вас із співрозмовником можуть бути різні погляди на предмети обговорення?
13. Чи припускаєте, що у вас і вашого співрозмовника може бути різне розуміння змісту уживаних слів?
14. Чи намагаєтеся ви з'ясувати причини суперечки, наприклад, різні точки зору, постановка питання?
15. Чи уникаєте ви погляду співрозмовника у бесіді?
16. Чи виникає у вас бажання перервати співрозмовника і вставити своє слово за нього, випередити його з висновками?
Обробка результатів (підраховують кількість відповідей).
Інтерпретація
6 балів і менше. Низький ступінь виразності уміння слухати інших, спрямованість у спілкуванні на себе (тобто задоволення своїх домагань, незважаючи на інтереси партнера). Занижена чутливість в оцінюванні поточної ситуації — коли мовчати і слухати, а коли говорити. Необхідне навчання навичок ефективного слухання;
від 7 до 10 балів. Середній ступінь виразності уміння слухати співрозмовника. Це уміння швидше виявляється ситуативно і залежить від особистісної значимості (зацікавленості) в інформації. Є необхідність в удосконаленні навичок та прийомів активного слухання;
10 балів і більше. Явно виражені уміння слухати інших незалежно від особистої значимості отримуваної інформації. Така людина є сумлін­ним співробітником (якщо в основі діяльності- спілкування з людьми).
Ведучий пропонує список найтиповіших прийомів слухання, називаючи їх і даючи необхідні пояснення.
ТИПОВІ ПРИЙОМИ СЛУХАННЯ
1. Глухе мовчання.
2. Угу-піддакування («ага», «угу», «так-так», «ну», кивання підборід­дям тощо).
3. Луна - повторення останніх слів співрозмовника.
4. Дзеркало - повторення останньої фрази зі зміною порядку слів.
5. Парафраз - передавання змісту висловлювання партнера іншими словами.
6. Спонукання - вигуки та інші вирази, що спонукають співрозмов­ника продовжити перервану мову («Ну і ...», «Ну і що далі?», «Давай-давай»),
7. Уточнювальні запитання на зразок «Що ти мав на увазі, коли гово­рив «есхатологічний»?
8. Додаткові запитання типу «навіщо», які розширюють сферу спілкування; дуже часто такі запитання відволікають оповідача від голов­ної думки розмови.
9. Оцінки, поради.
10. Продовження - коли слухач долучається до розмови і намагається завершити фразу, розпочату тим, хто говорить, «підказує слова».
11. Емоції - «ух», «ах», «чудово», сміх, «ну і ну».
12. Нерелевантні й псевдорелеванті висловлювання - висловлю­вання, що не стосуються справи, і лише формально стосуються роз­мови.

7.Набуття практичних навичок
Вправа«Диспут»
Мета: відпрацювання навичок активного слухання.
Інструкція:Учасники поділяються на дві-три команди. За допомогою жереба з'ясовують, яка команда яку позицію займатиме з певного питан­ня, наприклад: прибічники засмаги, паління, роздільного харчування і ті, що проти цього.
Члени команд по черзі висловлюють аргументи на користь певної точки зору, які записували на ватмані кожна команда. Обов'язковою вимогою для учасників гри є підтримка думок суперників і розуміння аргументації. У процесі диспуту той з членів команди, чия черга висловлюватися наступним, повинен реагувати «угу-підтакуванням» і «луною», ставити уточнювальні запитання, якщо зміст аргументації недостатній, у такому разі можна використати парафраз. Аргументи на користь позиції своєї команди дозволено висловлювати лише після того, як той, хто виступає, просигналізує, що його зрозуміли правильно (кивок головою, «так, саме це я і мав на увазі»).
Ведучий стежить за виступами і за тим, щоб учасники диспуту підтримували висловлювання, використовуючи при цьому відповідні реакції. Можна давати пояснення типу «так, ви мене зрозуміли правиль­но», при цьому повторивши слова співрозмовника, і переконатися в правильності розуміння висловленої думки. Ведучий намагається застерегти учасників диспуту від спроб продовжувати і розвивати думки співроз­мовника, приписуючи йому не його слова.
По закінченню ведучий коментує хід вправи, звертаючи увагу на випадки, коли за допомогою парафразу вдалося домогтися уточнення позицій учасників диспуту.
Вправа«Суперечка при свідку»
Мета: закріплення навичок активного слухання.
Інструкція:Учасники групи об'єднуються у трійки. Один з членів трійки бере на себе роль спостерігача-контролера. Його завдання- стежити затим, щоб учасники суперечки здійснювали підтримку вислов­лювань партнерів, не пропускали другого такту («З'ясування») і у пара­фразі використовували «інші слова». Два інших учасники трійки, попередньо вирішивши, яку з альтернативних позицій вони будуть займати, вступають у суперечку на обрану ними тему, дотримуючись схеми веден­ня діалогу. Під час вправи учасники міняються ролями, тобто роль спо­стерігача-контролера по черзі виконують усі члени трійки.

ІІІ. Заключна частина тренінгу (завершальна частина)
Завершення роботи. Одержання зворотного зв’язку
Вправа «Оплески»
Мета: емоційна розрядка учасників в кінці заняття.
Інструкція: «Ми добре попрацювали сьогодні, і мені хочеться запропонувати вам гру, в ході якої оплески спочатку звучать тихенько, а потім стають все сильніше і сильніше.».
Ведучий починає тихенько плескати в долоні, дивлячись і поступово підходячи до одного з учасників. Потім цей учасник вибирає з групи наступного, кому вони аплодують удвох. Третій вибирає четвертого і т.д. останньому учаснику аплодує вже вся група.

Вправа «Рефлексія»
Мета: виявлення вдалих та складних моментів тренінгу.
В кінці заняття попросити учасників висловити зворотний зв'язок по заняттю. Висловитися повинні всі, висловлювання:«Я дізнався ...», «Я зрозумів, відчув...» з перекиданням м’ячика наступному учаснику.
Ведучий ставить питання:
Що сподобалось? Що далось легко? У чому були труднощі?
Побажання вдалого дня і швидкої зустрічі наступного разу!

Використані джерела:
1.Большаков В.Ю. Психотренинг. Социодинамика, игры, упражнения. – СПб., 1996.
2. Ершов А.А. Личность и колектив: межличностные конфликты в коллективе. – М., 1996.
3. Лох К.В. Навчально-методичнийпосібник до курсу: «Методологія соціально-психологічного тренінгу». – Донецьк: Вид-во ДІПіП, 20008.
4. Морозова Н.В. Динамика развития психологической службы учебного коллектива // Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. - 1995. -№ 1.
5.Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В. Дубровиной - М., 1991.